Інновації в стоматології

ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ БУФЕРНОЇ ЄМНОСТІ РОТОВОЇ РІДИНИ ДЛЯ ОЦІНКИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ КАРІЄСУ ЗУБІВ У ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ДІТЕЙ

Є.В. Осарчук — 2026-05-22

В умовах воєнного стану в Україні зросла кількість внутрішньо переміщених дітей, які перебувають під впливом хронічного стресу. Це негативно впливає на гомеостаз порожнини рота, зокрема на буферну ємність ротової рідини, яка є ключовим фактором карієсрезистентності. Метою дослідження було підвищити ефективність прогнозування карієсу зубів у внутрішньо переміщених дітей віком 6-13 років, шляхом вивчення особливостей буферної ємності ротової рідини в порівняльному аспекті з одноліт- ками, які постійно проживають у м. Тернопіль та області. Матеріали та методи. Проведено клініко- лабораторне обстеження 87 дітей віком 6-9 років (основна група) та 96 дітей порівняльної групи, а також 62 дітей віком 10-13 років (основна група) та 130 дітей порівняльної групи. Визначали стан твердих тканин зубів та буферну ємність ротової рідини Вимірювання pH проводили потенціометричним методом (метод B. Krasse). Статистичну обробку даних проводили з використанням t-критерію Стьюдента. Результати. Встановлено, що у дітей-ВПО спостерігається статистично значуще зниження буферної ємності ротової рідини. У віці 6-9 років середні показники були нижчими на 11,01 %, p<0,01 порівняно з місцевими дітьми. У віковій групі 10-13 років низьку буферну ємність при карієсі зубів визначали у 51,62 % дітей основної групи, проти 41,54 % дітей порівняльної групи. Критично низькі значення pH зафіксовані у дітей-ВПО з карієсом зубів. Висновки. Доведено, що зниження буферної ємності ротової рідини у дітей- ВПО є об’єктивним прогностичним маркером високої карієсприйнятливості. Це обґрунтовує доцільність використання даного показника для раннього виявлення груп ризику та своєчасного призначення засобів корекції кислотно-лужного балансу порожнини рота

ЕВОЛЮЦІЯ МІСЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ В СТОМАТОЛОГІЇ: ДОСЯГНЕННЯ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В.М. Алмаші — 2026-05-22

Мета дослідження. Обґрунтувати диференційований підхід до вибору засобів та методів місцевого знеболення в сучасній стоматологічній практиці з урахуванням фармакологічного профілю препаратів та загального стану пацієнта. Методи дослідження. Відбір публікацій, пов’язаних із темою дослідження, здійснювали в наукових базах даних Scopus, PubMed, BVS та SciELO з використанням таких ключових слів: стоматологія, місцеві анестетики, групи ризику, невідкладні стани, алгоритми невідкладної допомоги. Зібрані матеріали аналізували відповідно до принципів контент-аналізу з подальшою систематизацією та класифікацією даних із використанням програмного забезпечення CADIMA. Наукова новизна. Незважаючи на те, що місцева анестезія й надалі залишається основним методом контролю болю в стоматології, наукові дослідження продовжують спрямовуватися на пошук нових та більш ефективних підходів до знеболення. Більшість наукових розробок зосереджена на вдосконаленні анестетиків, систем їх введення та супутніх методик. Сучасні технології відкривають додаткові можливості для підвищення ефективності аналгезії, зменшення кількості неприємних ін’єкцій та мінімізації ризику небажаних побічних ефектів. Метою даного огляду літератури є узагальнення наявних доказових даних, що обґрунтовують доцільність застосування сучасних місцевих анестетиків, а також альтернативних методів і технік, спрямованих на зниження дискомфорту пацієнта під час проведення анестезії. Висновки. Місцева анестезія є безпечним і надійним методом контролю болю. Її застосування є одним із фундаментальних принципів сучасної стоматологічної практики. Традиційні методи введення місцевих анестетиків поступово втрачають свою ефективність порівняно з сучасними підходами. Персоналізований підхід з урахуванням системних ризиків забезпечує більш безпечне та ефективне стоматологічне лікування

ПОРІВНЯННЯ СТАТИЧНИХ ОКЛЮЗІЙНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ ЗА КРИТЕРІЄМ ГРАФІЧНИХ КОЛІЗІЙ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ В ХОДІ ІНТРАОРАЛЬНОГО СКАНУВАННЯ У ПАЦІЄНТІВ З ТА БЕЗ ПАТОЛОГІЇ ПАРОДОНТУ

Ю.Я. Гундяк — 2026-05-22

Мета дослідження. Оцінити відмінності статичних оклюзійних співвідношень за критерієм графічних колізій, зареєстрованих з використанням технології інтраорального сканування, у пацієнтів з та без патології пародонтиту. Методи дослідження. Дослідження було реалізоване у форматі порівняльного аналізу даних інтраорального сканування з попередньо визначеною стратифікацією пацієнтів залежно від стану тканин пародонта. На основі цілеспрямованого відбору було сформовано досліджувану та контрольну групи пацієнтів: до досліджуваної групи було залучено 32 осіб з діагностованою патологією пародонтиту І-ІІ стадії, до контрольної групи – 37 пацієнтів без клінічних та рентгенологічних ознак запальних або деструктивних уражень тканин пародонта. Цифрове внутрішньоротове сканування верхньої та нижньої щелеп проводилося одним лікарем- стоматологом за стандартизованою стратегією із використанням інтраорального сканера Medit i500 згідно рекомендацій виробника. Для оцінки відмінностей статичних оклюзійних співвідношень отримані цифрові моделі верхньої та нижньої щелеп суміщені за білатеральними цифровими реєстратами оцінювали за критерієм наявності оклюзійних колізій, як випадків графічної взаємопенетрації тривимірних об’єктів. Наукова новизна. При аналізі результатів суміщення трьохмірних моделей верхньої та нижньої щелеп за даними цифрового оклюзійного реєстрату, отриманого стандартизованим білатеральним протоколом сканування, було вияв- лено статистично значущі відмінності у кількості оклюзійних колізій між групами пацієнтів з наявною та відсутньою патологією пародонтиту (p < 0,05). У пацієнтів із пародонтитом І-ІІ стадії середня кількість ділянок графічної взаємопенетрації тривимірних цифрових моделей щелеп на кожну досліджувана пару щелеп була вищою порівняно з аналогічним показником у контрольній групі (p < 0,05). Водночас у пацієнтів із пародонтитом відзначалася тенденція до більш поширеного розподілу колізій із залученням фронтальної ділянки зубного ряду, хоча враховуючи загально виражену варіативність розподілу оклюзійних колізій у досліджуваній групі, статистично значущої різниці за показником локалізації графічних колізій таких конкретно у фронтальній ділянці в порівнянні із контрольною групою встановити не вдалось (p > 0,05). Висновки. Проведений порівняльний аналіз засвідчив наявність статистично значущих відмінностей у кількості оклюзійних колізій, ідентифікованих за результатами цифрового внутрішньоротового сканування, між пацієнтами з пародонтитом І-ІІ стадії та особами без клінічних ознак патології тканин пародонту. З урахуванням цілеспрямованого виключення впливу дефектів зубних рядів та інших потенційних чинників, здатних модифікувати характер оклюзійних співвідношень в цифровому середовищі, встановлено, що функціональний стан тканин пародонта може розглядатися як незалежний фактор, асоційований зі змінами параметрів цифрового суміщення моделей верхньої та нижньої щелеп в ході процедури інтраорального сканування.

ТЕЛЕСТОМАТОЛОГІЯ В ОРТОДОНТІЇ: ПЕРЕВАГИ ТА НОВІ МОЖЛИВОСТІ

О.А. Кобцева — 2026-05-22

Телестоматологія – це використання телекомунікацій та інформаційних технологій для надання стоматологічної допомоги, освітніх послуг, консультацій та підвищення обізнаності громадськості. Мета дослідження. Систематизувати дані наукової літератури стосовно сучасних поглядів на використання телестоматології в ортодонтії. Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводили шляхом ретроспективного аналізу наукових робіт, що відповідали меті роботи. Результати дослідження. Ортодонтичне лікування має свої особливості, адже триває від 6 місяців до кількох років і потребує ретельного контролю та індивідуального планування. В умовах війни в Україні багато пацієнтів втратили можливість регулярно відвідувати клініки, що ускладнило лікування. У цьому контексті телестоматологія стала важливим інструментом підтримки зв’язку між пацієнтами та лікарями-ортодонтами, забезпечуючи дистанційні консультації як під час активного лікування, так і на етапі ретенції. Сучасні цифрові технології, зокрема Dental Monitoring, SmileSnap, Grin, OrthoSnap та модулі Invisalign, дозволяють здійснювати дистанційний моніторинг лікування й проведення онлайн-консультацій у режимі реального часу. Це сприяє персоналізації терапії, безперервності процесу та зручності для пацієнтів. Основні форми телемедицини в ортодонтії включають первинні онлайн-консультації, регулярний моніторинг прогресу, контроль за використанням апаратів та спостереження після завершення активної фази лікування. Серед переваг: вирішення невідкладних станів, раннє виявлення ускладнень, зменшення кількості очних візитів, економія часу й ресурсів, психологічна підтримка та освітні можливості для лікарів і студентів. Водночас існують обмеження: неможливість виконання деяких діагностичних маніпуляцій, залежність від якості фото- та відеоматеріалів, потреба в очному огляді у складних випадках, а також недосконалість законодавчого регулювання та питання захисту даних. Висновки. Телестоматологія має потенціал у подоланні географічних бар’єрів та розширенні доступу до допомоги, проте не може повністю замінити очний прийом. Для її ефективного впровадження потрібні чіткі нормативні регламенти, захист даних пацієнтів та підготовка стоматологів до роботи з телемедичними технологіями. Подальша клінічна валідація необхідна для підтвердження безпечності й точності методів. Загалом телестоматологія є корисним доповненням до традиційної практики, але потребує вдосконалення для інтеграції у систему охорони здоров’я

ВИЖИВАНІСТЬ СУБПЕРІОСТАЛЬНИХ ДЕНТАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТІВ У ПОРІВНЯННІ З ЕНДООСАЛЬНИМИ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД (2010–2025)

С.С. Крючко — 2026-05-22

Мета огляду. Оцінити виживаність та клінічну ефективність субперіостальних дентальних імплантатів у порівнянні з ендоосальними імплантатами при важкій атрофії щелеп. В огляд включено лише клінічні дослідження (рандомізовані, когортні, проспективні) за 2010–2025 роки. Методи. Проведено пошук у базах даних (PubMed, Scopus тощо) згідно PRISMA; відібрано дослідження, що повідомляють показники виживаності імплантатів, тривалість спостереження та частоту ускладнень. Проаналізовано 10 досліджень із загалом ~300 пацієнтами. Результати. Сучасні індивідуально виготовлені субперіостальні дентальні імплантати демонструють високу короткострокову виживаність – близько 95–97% протягом 1–5 років, що схоже з показниками ендоосальних імплантатів у пацієнтів з атрофією кістки (наприклад, 96–98% виживаності). Довгострокова виживаність субперіостальних імплантатів дещо нижча: в окремих серіях – ~80–85% на 10-річному рубежі, тоді як для стандартних ендоосальних імплантатів цей показник сягає ~90–95%. Частота ускладнень при субперіостальних імплантаціях вища збоку м’яких тканин: часткове оголення металевого каркасу спостерігалось у ~20–25% випадків, інфекційні ускладнення – у ~5%. Натомість для ендоосальних імплантатів при вираженій атрофії типові синусові ускладнення (риносинусити) ~10–15% та ризик перфорації. Висновки: Сучасні субперіостальні імплантати (CAD/CAM та 3D-друковані) є життєздатною альтернативою традиційним ендоосальним імплантатам у пацієнтів з вираженою атрофією кісткової тканини. Короткострокова виживаність субперіостальних імплантатів не поступається ендоосальним, однак спостерігається вища частота ускладнень з боку м’яких тканин. Необхідні подальші проспективні дослідження з довшим періодом спостереження, щоб підтвердити довгострокову ефективність субперіостальних імплантатів.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОРТОПЕДИЧНІЙ СТОМАТОЛОГІЇ

Є.В. Оголь — 2026-05-22

Швидкий розвиток цифрових технологій у стоматології, їхня висока точність, продуктивність і універсальність завдань є одним із найбільш значущих досягнень в ортопедичному лікуванні. Впровадження у клінічну практику цифрових технологій, з одного боку, зменшило кількість помилок та мінімізувало похибки, які допускають при виготовленні незнімних конструкцій аналоговим методом, а з іншого, значно підвищило вимоги до стоматолога-ортопеда. Воно вимагає кардинального перегляду існуючих протоколів, нормативних документів, що регламентують роботу ортопедичної стоматологічної служби, що робить наше дослідження актуальним і потребує подальшого вивчення. Мета. Проаналізувати особливості застосування цифрових технологій в ортопедичному лікуванні. Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети було здійснено пошук у базах даних Web of Science, Scopus, Google Scholar і PubMed, використано теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація наукової літератури з проблеми застосування цифрових технологій в ортопедичному лікуванні. Результати. Цифрові технології наразі розвиваються та вдосконалюються, надаючи лікарям нові та ефективніші можливості для лікування пацієнтів. Сучасна клініка активно впроваджує цифрову стоматологію, кожна нозологія лікування пацієнтів потребує цифрової лабораторії, зокрема ортопедична стоматологія, ортодонтія, дисфункції нижньощелепного суглоба та в інших клінічних ситуаціях. Програмне забезпечення сучасних комп'ютерних томографічних сканерів з конусоподібним пучком дозволяє точно побудувати тривимірне віртуальне зображення. Використання методів 3D на основі даних КТ забезпечує більшу точність та відтворюваність у вимірюванні відстаней і кутів. Цифрові технології успішно доводять свою ефективність у проведенні комплексної функціональної діагностики. А використання електронних форм і програм у створенні протоколів і наданні міждисциплінарної стоматологічної допомоги пацієнтам з оклюзійною патологією. Висновки. Вивчення зазначеної проблеми дає підстави зробити висновок про те, що сучасні наукові джерела містять певну інформацію про використання цифрових технологій стосовно впровадження сучасних цифрових методів у роботі стоматологів. Цифрові технології дозволяють оптимізувати процес збору та обробки діагностичних даних, підвищуючи комфорт лікування та діагностики як для пацієнта, так і для лікаря-стоматолога

ВПЛИВ СТРЕСУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

О.В. Скиба — 2026-05-22

Понад 70 % українців відчувають стрес або знервованість в сучасний час. Стрес впливає на всі сфери життя людини, яка його відчуває, змінює її життєдіяльність, часто перешкоджаючи нормальному існуванню та визивають різні захворювання. Так, у перший рік пандемії коронавірусної хвороби – 2019 (СОУЮ- 19) частота тривожних станів збільшилася більше ніж на 25 %. Через війну українці все більше піддаються стресу та перебувають у постійній тривозі, що зокрема впливає на фізичне здоров’я. Проблема стресу завжди цікавила представників різних наукових напрямків. Мета роботи. Навести аналіз літературних джерел по впливу стресу на організм людини. Матеріали та методи. Із клінічних спостережень відомо, що жінки та люди 25-34 років частіше останнім часом відчувають стрес та знервованість в період тривог, а люди після 55 років ріже.). Стрес впливає на всі системи та органи людини:імунну, серцево-судинну, ендокринну, систему крові та інші, які впливають на розвиток стоматологічної захворюваності. Під час написання обзору використано бібліосемантичний метод вивчення актуальних статей та розробок, які проводяться в Державній установі «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України» (ДУ «ІСЩЛХ НАМН») та дослідженням, які проводилися в Україні та закордоном по проблемі впливу стресу на організм людини та експериментальних тварин. Для пошуку сучасної літератури використовувалися електронні бази даних PubMed, Google Scholar, Scopus, Web of Science за ключовими словами «recurrent aphthous stomatitis». На основі проведеного аналізу літературних джерел прослідковується інтерес до вивчення впливу стресу на організм людини з метою розробки патогенетичних засобів для лікування та профілактики наслідків стресу та виникнення захворювань

ПОШИРЕНІСТЬ КАРІЄСУ ПОСТІЙНИХ ЗУБІВ У ДІТЕЙ 9-17 РОКІВ ІЗ ХВОРОБАМИ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

Н.Л. Чухрай — 2026-05-22

Ураженість зубів карієсом у світі є високою. За даними ВООЗ (2022) нелікований карієс діагностовано у третини населення планети. Особливе занепокоєння серед науковців викликає висока поширеність карієсу серед дитячого населення, яка у світі коливається в межах 36,5-90,00 %. В Україні за даними численних досліджень поширеність карієсу постійних зубів серед дітей 6-18 років знаходиться в межах 42-96 % при інтенсивності каріозного ураження 0,07-6,5 зуба. За даними численних досліджень підтверджено значно вищу ураженість зубів карієсом у дітей з соматичною патологією. Серед неінфекційних захворювань вагоме місце займають хвороби шлунково-кишкового тракту, поширеність яких у дітей з віком зростає. В сучасній науковій літературі є дослідження, які свідчать про зв’язок між захворюваннями ШКТ та карієсом зубів. Однак, на тлі зростання, як стоматологічної захворюваності, так і захворювань ШКТ у дітей, вважаємо актуальним комплексне і поглиблене вивчення даної проблематики. Тому, мета нашого дослідження: оцінити ураженість твердих тканин зубів у дітей із захворюваннями ШКТ. Матеріали і методи: Для досягнення поставленої мети обстежено 98 дітей віком 9-17 років із захворюваннями ШКТ, які склали основну групу (серед них – 40 дітей 9-12 років, та 58 дітей 13-17 років) та 87 умовно здорових дітей, які увійшли до групи порівняння (33 дітей віком 9-12 років, та 54 дитини 13-17 років). Дітей обстежували у гастроентерологічному відділенні КНМ «Клінічний центр дитячої медицини» з урахуванням основних положень Гельсінської декларації з біомедичних досліджень (Сеул, 2008 р.). Для проведення обстежень була отримана інформована згода батьків. Визначали поширеність (у %) та інтенсивність карієсу постійних зубів за індексом КПВ. Результати дослідження опрацьовані статистично із використанням критерію Стьюдента. Наукова новизна. Виявлено вищу поширеність карієсу постійних зубів серед обстежених 9-17-річних дітей із захворюваннями ШКТ, що склала 94,90±2,22 %, ніж у дітей групи порівняння (79,31±4,34 %) при інтенсивності каріозного процесу 4,48±0,68 зуба та 2,58±0,40 зуба, відповідно. Виявлено чітку тенденцію до зростання з віком кількості дітей з карієсом постійних зубів у обох досліджуваних групах при значно вищих значеннях у дітей із захворюваннями ШКТ. У дітей групи порівняння інтенсивність карієсу зросла на 33,76 %, а у дітей основної групи – на 35,41 %. При аналізі структури індексу КПВ у дітей основної групи найбільшою є частка «К», яка у 2,24 раза більша, ніж частка «П» та у 2,84 раза більша по відношенню до даного показника дітей групи порівняння. У дітей групи порівняння на 41,62 % більшою є частка «П», ніж частка «К» та на 26,00 % більша, ніж у дітей основної групи. У дітей з захворюваннями ШКТ виявлено 0,33±0,07 видалених зуба, що у 4,12 раза більше, ніж у дітей групи порівняння (0,08±0,02 зуба). Також встановлено, що на одну дитину із захворюванням ШКТ припадає 0,68±0,11 зуба з ускладненою формою, тоді, як у дітей групи порівняння – 0,11±0,05 зуба. Висновки. Результати дослідження свідчать про вищу ураженість карієсом постійних зубів у дітей 9-17 років із захворюваннями ШКТ по відношенню до дітей групи порівняння. Отримані результати можуть свідчити про наявність впливу даної соматичної патології на розвиток та перебіг карієсу зубів, що потребує подальшого комплексного дослідження.

ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМНОГО МЕТАБОЛІЗМУ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ХВОРИХ З ОСТЕОПЕНІЄЮ НА ПІДГОТОВЧОМУ ЕТАПІ ДЕНТАЛЬНОЇ ІМПЛАНТАЦІЇ

В.М. Лучинський — 2026-05-22

Мета дослідження. Вивчити особливості системного метаболізму кісткової тканини у пацієнтів з остеопенією та оцінити зміни показників, що характеризують процеси кісткового ремоделювання. Методи дослідження. Обстежено 148 пацієнтів з остеопенією у передопераційному періоді дентальної імплантації. Усім хворим проведено денситометричне дослідження для визначення мінеральної щільності кісткової тканини. У крові та сечі визначали маркери ремоделювання кісткової тканини: концентрацію кальцію та фосфору, активність лужної та кислої фосфатаз, рівень оксипроліну та колагенолітичну активність сироватки крові. Статистичну обробку результатів проводили з використанням програм Microsoft Excel та Statistica із застосуванням методів варіаційної статистики та критерію Стьюдента. Наукова новизна. В роботі поглиблено вивчено особливості системного метаболізму кісткової тканини у хворих з остеопенією та встановлено характерні зміни показників, що відображають процеси кісткового ремоделювання. Вперше проведено комплексний аналіз маркерів кісткоутворення та резорбції у пацієнтів із зниженням мінеральної щільності кісткової тканини, що дозволило уточнити роль метаболічних порушень у формуванні остеопенії. Отримані результати розширюють сучасні уявлення про патогенетичні механізми розвитку остеопенії та дозволяють визначити особливості системного метаболізму кісткової тканини у даної категорії хворих, що може бути використано для підвищення ефективності ранньої діагностики та профілактики прогресування захворювання. Висновки. Таким чином, отримані результати показали, що комплексне використання денситометрії та біохімічних маркерів метаболізму кісткової тканини дозволяє більш об’єктивно оцінити порушення кісткового ремоделювання та може сприяти ранньому виявленню ризику розвитку остеопорозу. Отримані результати підкреслюють доцільність застосування біохімічних показників метаболізму кісткової тканини для контролю ефективності лікування та профілактики прогресування остеопенії. Біохімічні маркери ремоделювання кісткової тканини є інформативними показниками для оцінки процесів кісткоутворення та резорбції і можуть використовуватись для моніторингу стану кісткової тканини у пацієнтів зі зниженою мінеральною щільністю. Статеві відмінності активності кислої фосфатази у хворих з остеопенією не були статистично значущими, що вказує на подібний характер метаболічних змін кісткової тканини у чоловіків і жінок

ОПТИМІЗАЦІЯ НАДАННЯ ОРТОДОНТИЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМ ІЗ СУПУТНІМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

О.Є. Костенко — 2026-05-22

Зростання поширеності цукрового діабету у світі призводить до збільшення кількості пацієнтів, яким необхідна корекція прикусу на тлі порушень обміну речовин. Цукровий діабет змінює процеси ремоделювання кісткової тканини, уповільнює переміщення зубів, посилює запалення пародонта та підвищує рівень прозапальних цитокінів, що ускладнює ортодонтичне лікування. Відсутність чітких протоколів ведення таких пацієнтів актуалізує розробку науково обґрунтованих підходів до надання ортодонтичної допомоги. Мета дослідження. Мета статті – сформувати практичні рекомендації для безпечного та результативного проведення ортодонтичного лікування у пацієнтів із цукровим діабетом, ґрунтуючись на аналізі впливу порушень ендокринної системи на стан пародонта і процеси кісткового ремоделювання. Методи дослідження. Дослідження проведено у формі систематичного огляду наукової літератури за базами PubMed, Scopus, Web of Science та українськими джерелами (2014–2026 рр.), з аналізом 18 найбільш релевантних публікацій щодо впливу цукрового діабету на пародонтальні тканини, ремоделювання кістки й особливості ортодонтичного лікування, на основі яких розроблено практичні рекомендації з урахуванням рівня компенсації захворювання. Результати дослідження. Систематизовано сучасні наукові дані щодо впливу ендокринних порушень на стан порожнини рота. Проаналізовано роль кінцевих продуктів глікозилювання у розвитку пародонтальних захворювань, зміни біохімічного складу та реологічних властивостей слини, особливості ремоделювання альвеолярної кістки під час ортодонтичного навантаження. Встановлено двонаправлений зв’язок між гіперглікемією та запальними захворюваннями пародонта. Пояснено, як цукровий діабет впливає на пародонтальні тканини: через накопичення шкідливих глікозильованих продуктів, зміни мікрофлори рота, порушення вироблення слини та зниження активності процесів утворення кісткової тканини. Визначено біомеханічні особливості ортодонтичного переміщення: підвищену жорсткість пародонтальної зв’язки, надмірну запальну відповідь та підвищений ризик резорбції коренів. Розроблено комплексні практичні рекомендації щодо оптимізації ортодонтичної допомоги, які включають обов’язковий контроль метаболічного статусу, модифікацію біомеханічних параметрів лікування та посилення профілактичних заходів. Висновки. Впровадження диференційованого підходу з урахуванням ступеня компенсації діабету дозволяє знизити ризик ускладнень і наблизити результати лікування до показників здорових пацієнтів, забезпечуючи безпечність та ефективність ортодонтичної допомоги особам із супутніми ендокринними захворюваннями.

ВИВЧЕННЯ СТАНУ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗА ДЕВЯТИРІЧНИЙ ПЕРІОД ОБСТЕЖЕННЯ

Ю.В. Горохівська — 2026-05-22

Зубощелепні аномалії залишаються однією з найпоширеніших патологій дитячого віку та характеризуються значною варіабельністю поширеності й структури залежно від віку, статі, етапу формування прикусу та функціональних умов розвитку зубощелепної системи. Більшість наявних епідеміологічних даних ґрунтується на поперечних порівняннях різних вікових груп, тоді як довготривале спостереження за одними й тими самими дітьми дає змогу об’єктивніше оцінити динаміку формування, збереження та поєднання зубощелепних аномалій у процесі росту. Метою дослідження було вивчити зміни поширеності та структури зубощелепних аномалій у групи одних і тих самих дітей протягом 9 років спостереження. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 768 дітей віком 6–16 років школи №121 м. Одеси, з яких 46,4 % становили хлопчики, 53,6 % – дівчатка. Двічі на рік дітям проводили стоматологічний огляд, санацію порожнини рота та професійну гігієну. У процесі обстеження вивчали частоту і структуру зубощелепних аномалій та деформацій, а також карієсу зубів. У 2007–2008 роках із числа обстежених було відібрано 129 дітей віком 6–7 років, із яких у 2015–2016 роках повторно обстежено 108 дітей (62 дівчинки та 46 хлопчиків). Результати вносили до спеціально розроблених карт. Статистичну обробку проводили методами варіаційного аналізу з використанням Microsoft Office Excel 2016 та критерію Стьюдента; різницю вважали статистично значущою при p<0,01. Результати дослідження. У віці 6–7 років без патології зубощелепної системи було 56 дітей, у 12 років – 28, у 15 років – 26, що свідчить про зменшення кількості дітей без аномалій упродовж періоду спостереження. До 12 років поширеність патології зросла ще на 25%, а з 12 до 15 років – ще на 2%. Найпоширенішою патологією в обстежених дітей було скупчене положення зубів: у 6–7 років його виявлено у 16 дітей, у 12 років – у 36, у 15 років – у 38. Друге місце за частотою посідала діастема: 18 випадків у 6–7 років, 32 – у 12 років і 32 – у 15 років. Аномалії окремих зубів спостерігалися у 18 дітей у 6–7 років, у 22 – у 12 років і у 24 – у 15 років. Серед патологій прикусу найчастішим був дистальний прикус: 16 випадків у 6–7 років, 20 – у 12 років і 24 – у 15 років. Глибокий прикус виявлено відповідно у 14, 20 і 20 дітей. Мезіальний, косий і відкритий прикуси зустрічалися значно рідше. Встановлено виражені гендерні відмінності: у ранньому віці зубощелепні аномалії частіше виявляли у дівчаток, що автор пов’язує з більш ранніми темпами їх розвитку. Показано, що в однієї дитини часто спостерігалося поєднання кількох видів порушень; зокрема, дистальний прикус нерідко поєднувався з глибоким, а при нейтральному співвідношенні молярів часто визначалися діастема, скупченість зубів або аномалії окремих зубів. Висновки. Дослідження продемонструвало, що основна частка зубощелепних аномалій формується у період раннього змінного прикусу та зберігається у постійному прикусі. Протягом дев’ятирічного спостереження не виявлено жодного випадку саморегуляції зубощелепних аномалій. Найчастішими патологіями були скупченість зубів, діастема, аномалії окремих зубів, дистальний і глибокий прикус. Регулярна санація порожнини рота, ймовірно, запобігала розвитку вторинних деформацій зубних рядів, однак не усувала первинні аномалії. Отримані дані обґрунтовують необхідність раннього початку профілактики та лікування зубощелепних аномалій, а також проведення роз’яснювальної роботи щодо ролі природного вигодовування і повноцінного жувального навантаження у гармонійному розвитку щелеп

ОЦІНКА ЗМІН МАРКЕРІВ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ З КАРІЄСОМ ЗУБІВ ТА ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПАРОДОНТА НА ТЛІ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

В.В. Горохівський — 2026-05-22

Карієс зубів та запальні захворювання пародонта у дітей залишаються актуальною проблемою сучасної стоматології, оскільки їх розвиток пов’язаний не лише з дією місцевих мікробних і гігієнічних чинників, а й із порушенням біохімічного гомеостазу ротової порожнини. Однією з важливих патогенетичних ланок цих захворювань є оксидативний стрес, який супроводжується активацією перекисного окислення ліпідів, зниженням активності ферментативної антиоксидантної системи та зміною інтегральних показників антиоксидантно-прооксидантної рівноваги. Мета дослідження – оцінити зміни активності каталази, вмісту малонового діальдегіду та антиоксидантно-прооксидантного індексу в ротовій рідині дітей із карієсом зубів і запальними захворюваннями пародонта та захворюваннями шлунково-кишкового тракту на тлі застосування лікувально-профілактичних заходів. Матеріали та методи. У дослідженні проводили клініко-лабораторне обстеження дітей із карієсом зубів, ознаками запального ураження тканин пародонта та захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Для оцінки стану антиоксидантно- прооксидантної системи в ротовій рідині визначали активність каталази, вміст малонового діальдегіду та розраховували антиоксидантно-прооксидантний індекс. Порівняння показників здійснювали до та після застосування лікувально-профілактичного комплексу. Результати. Встановлено, що у дітей із карієсом зубів та запальними захворюваннями пародонта відбувається зміщення біохімічного балансу ротової рідини у прооксидантний бік. Це проявлялося зниженням активності каталази, підвищенням рівня МДА та зменшенням АПІ, що свідчило про посилення процесів ліпопероксидації та недостатність місцевого антиоксидантного захисту. Після застосування лікувально-профілактичних заходів відзначено позитивну динаміку досліджуваних показників: підвищення активності каталази, зниження вмісту МДА та зростання антиоксидантно-прооксидантного індексу. Висновок. Оцінка каталази, МДА та АПІ у ротовій рідині є інформативним підходом для характеристики оксидативного дисбалансу у дітей із карієсом зубів і запальними захворюваннями пародонта. Застосування лікувально-профілактичного комплексу сприяє покращенню антиоксидантного захисту, зменшенню інтенсивності перекисного окислення ліпідів та відновленню антиоксидантно-прооксидантної рівноваги порожнини рота

АНАЛІЗ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ СПРОМОЖНОСТІ МУКОЗАЛЬНОЇ ВАКЦИНИ ЛАНТІГЕН Б ПРИ ХРОНІЧНОМУ НАЗОФАРИНГІТІ З ЛОКАЛЬНИМИ ІНТЕРКУРЕНТНИМИ СТАНАМИ

С.М. Пухлік — 2026-05-22

Мета роботи. Проаналізувати профілактичну спроможність мукозальної вакцини Лантіген Б щодо кількості, тривалості і тяжкості гострих респіраторних захворювань, частоти та структури ускладнень, а також необхідності фіналізуючих аденотомій при хронічному назофарингіті з локальними інтеркурентними станами. Матеріали та методи. Проаналізовано результати спостереження за 214 пацієнтами трьох основних груп, яким до стандартного лікування призначали імунореабілітацію мукозальною вакциною Лантіген Б, та 35 дітьми контрольної групи, які отримували стандартне лікування без мукозальної вакцини. До основної групи (ОГ) I увійшли 62 пацієнти з хронічним назофарингітом без локальних інтеркурентних станів, до ОГ II – 41 дитина з хронічним назофарингітом на тлі гіпертрофії глоткового мигдалика, до ОГ III – 111 осіб із хронічним назофарингітом на тлі алергічного риніту. Протягом 26 тижнів після завершення імунізації оцінювали кількість, тривалість і тяжкість гострих респіраторних захворювань, частоту та структуру ускладнень, а також кількість аденотомій. Тяжкість гострих респіраторних захворювань визначали за візуально-аналоговою шкалою та за даними відеоендоскопічної оцінки MSS. Результати дослідження. Через 26 тижнів після імунокорекції в усіх основних групах достовірно зменшилася кількість випадків гострих респіраторних захворювань, а в ОГ I та ОГ II також скоротилася їх тривалість (р<0,05). Тяжкість гострих респіраторних захворювань за ВАШ і MSS достовірно знизилася в усіх основних групах порівняно з показниками до лікування. У пацієнтів з ХНФ без локальних інтеркурентних станів встановлено позитивну динаміку щодо гострого бактеріального риносинуситу, хронічного риносинуситу без поліпів, гострого середнього отиту та секреторного отиту. У хворих із ХНФ на тлі ГГМ достовірно зменшилася частота гострого бактеріального риносинуситу та секреторного отиту, а у пацієнтів із ХНФ на тлі АР — гострого середнього отиту і секреторного отиту (р<0,05). Найкращі результати щодо уникнення аденотомії отримано в ОГ I та ОГ III, тоді як у дітей ОГ II після імунокорекції показання до аденотомії були зняті у 48,8 % випадків. Висновки. Мукозальна вакцина Лантіген Б продемонструвала достовірну профілактичну ефективність у пацієнтів із хронічним назофарингітом без локальних інтеркурентних станів, на тлі гіпертрофії глоткового мигдалика та на тлі алергічного риніту щодо зменшення кількості й тяжкості гострих респіраторних захворювань. Імунокорекція Лантігеном Б сприяє зниженню частоти окремих ускладнень хронічного назофарингіту залежно від клінічного варіанта захворювання та дозволяє зменшити потребу в аденотомії, а у дітей із хронічним назофарингітом на тлі гіпертрофії глоткового мигдалика у частині випадків відтермінувати або уникнути хірургічного втручання.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ РЕГУЛЯТОРІВ МІНЕРАЛЬНОГО ГОМЕОСТАЗУ У РОТОВІЙ РІДИНІ ДІТЕЙ- ВЕГЕТАРІАНЦІВ З КАРІЄСОМ ТА ПАРОДОНТИТОМ В ДИНАМІЦІ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

А.О. Саввова — 2026-05-22

Карієс зубів і початкові запальні ураження тканин пародонта у дітей підліткового віку є актуальною проблемою дитячої стоматології, особливо за умов специфічних харчових моделей, зокрема вегетаріанського харчування. Недостатня збалансованість раціону за білками, вітамінами та мінеральними компонентами може впливати на стан твердих тканин зубів, активність ремінералізаційних процесів, місцеву неспецифічну резистентність та перебіг запальних змін у тканинах пародонта. У цьому контексті важливого значення набуває оцінка біохімічних маркерів ротової рідини, зокрема активності кислої та лужної фосфатази, які відображають співвідношення демінералізаційних, резорбтивних і ремінералізаційних процесів. Метою дослідження було оцінити в динаміці ефективність лікувально-профілактичного комплексу щодо активності кислої та лужної фосфатази у ротовій рідині дітей-вегетаріанців із карієсом та початковим пародонтитом. Матеріали та методи. Біохімічні дослідження ротової рідини проведено у 25 дітей-вегетаріанців віком 12–15 років із карієсом та початковим пародонтитом. Пацієнтів було розподілено на дві групи: групу порівняння, якій проводили санацію порожнини рота та професійну гігієну, і основну групу, у якій додатково застосовували лікувально-профілактичний комплекс на початку лікування та через 6 місяців. У нестимульованій ротовій рідині визначали активність кислої фосфатази як маркера резорбтивно-деструктивних процесів та лужної фосфатази як маркера остеобластичної і ремінералізаційної активності. Індекс мінералізації розраховували за співвідношенням активності лужної фосфатази до кислої фосфатази. Статистичну обробку результатів проводили з використанням програми STATISTICA 6.1; різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Результати дослідження. На вихідному етапі в обох групах дітей-вегетаріанців із карієсом та початковим пародонтитом встановлено достовірне підвищення активності кислої фосфатази у 3,4 рази та зниження активності лужної фосфатази на 40,1–42,7 % порівняно з референтними значеннями. У групі порівняння базова терапія не забезпечувала стійкої нормалізації досліджуваних показників: активність кислої фосфатази через 6 і 12 місяців відповідала вихідному рівню, а активність лужної фосфатази залишалася зниженою. В основній групі застосування лікувально-профілактичного комплексу сприяло достовірному зниженню активності кислої фосфатази через 3, 6 і 12 місяців, а також значному підвищенню активності лужної фосфатази, яка через 6 і 12 місяців досягала референтних значень. Індекс мінералізації у дітей основної групи зростав більш виражено, ніж у групі порівняння, що свідчило про відновлення балансу між демінералізаційними та ремінералізаційними процесами. Висновки. Застосування розробленого лікувально-профілактичного комплексу у дітей-вегетаріанців із карієсом та початковим пародонтитом сприяє нормалізації активності кислої та лужної фосфатази у ротовій рідині, зменшенню резорбтивно-запальних проявів, активації ремінералізаційних процесів та покращенню індексу мінералізації. Отримані результати підтверджують доцільність використання комплексного підходу в системі профілактики та лікування стоматологічних захворювань у дітей, які дотримуються вегетаріанського харчування

ЗМІНИ АКТИВНОСТІ АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ У КРОВІ ЩУРІВ З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИМ ПАРОДОНТИТОМ ЗІ ЗМІНЕНОЮ РЕАКТИВНІСТЮ

А.Б. Бойків — 2026-05-22

Захворювання тканин пародонта є одними з провідних причин втрати зубів та зниження жувальної ефективності. Реактивність організму відіграє важливу роль у розвитку ушкоджень тканин пародонта та ефективності їх лікування. Метою експериментального дослідження було вивчення активності антиоксидантної системи у щурів зі зміненою реактивністю організму. Матеріали та методи Досліди проведені на 50 білих нелінійних щурах, розділених на три групи: І група – з гіпоергічною реакцією (n=20), ІІ група – з гіперергічною реакцією (n=20), контрольна група – з нормергічною реакцією (n=10). Гіпоергічну та гіперергічну реакції моделювали шляхом внутрішньом’язового введення циклофосфану та ліпополісахариду протягом 7 днів. Кров брали через 1 та 7 діб після початку експерименту. Визначали активність супероксиддисмутази (СОД) та вміст церулоплазміну (ЦП). Результати досліджень та їх обговорення. Результати показали, що активність СОД та рівень ЦП знижувалися через 1 добу у щурів зі зміненою реактивністю. На 7 добу спостерігалося подальше зниження СОД у гіпоергічній групі та незначне підвищення ЦП у гіперергічній групі. Висновки. Дані свідчать, що зміни системної реактивності істотно впливають на механізми антиоксидантного захисту, що може мати значення для патогенезу та лікування захворювань тканин пародонта.

ОПТИМІЗАЦІЯ СТАНУ МІКРОБІОТИ РОТОВОЇ ПОРОЖИНИ ТА ПОСИЛЕННЯ АНТИМІКРОБНОГО ЗАХИСТУ ЯСЕН ЩУРІВ КОМПЛЕКСОМ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ НА ТЛІ ВИСОКОСАХАРОЗНОЇ ДІЄТИ

В.В. Козоріз — 2026-05-22

Тривале споживання високосахарозного раціону є одним із провідних чинників розвитку карієсу зубів, оскільки супроводжується порушенням мікробіоценозу ротової порожнини, зростанням частки умовно- патогенної мікробіоти та зниженням неспецифічного антимікробного захисту слизових оболонок. Одними з інформативних біохімічних маркерів цих змін є активність уреази як показника мікробної контамінації та активність лізоциму як індикатора стану місцевого неспецифічного імунітету. Це обґрунтовує доцільність застосування комплексних лікувально-профілактичних підходів, що поєднують місцевий вплив на тканини ротової порожнини та загальнозміцнювальну дію на організм. Метою дослідження було проаналізувати вплив комплексу лікувально-профілактичних препаратів на показники активності уреази, лізоциму та ступеня дисбіозу у слизовій оболонці ясен щурів на тлі моделювання карієсу зубів високосахарозною карієсогенною дієтою. Матеріали та методи. Дослідження виконано на 30 одномісячних самцях білих щурів лінії Wistar масою 70±5 г, розподілених на три групи: інтактну (n=10); тварин, які отримували карієсогенний раціон (КР) (n=10); тварин, які отримували КР у поєднанні з лікувально-профілактичним комплексом (ЛПК) (n=10). Карієс моделювали протягом 60 діб за допомогою високосахарозної дієти. ЛПК включав місцеве нанесення на ясна гелів «Кальцид» і «Біотрит-Дента» та пероральне введення препаратів INOS і Orthomol Immun. У гомогенатах слизової оболонки ясен визначали активність уреази та лізоциму; ступінь дисбіозу розраховували за співвідношенням відносних значень цих показників. Статистичну обробку результатів проводили параметричними методами. Результати дослідження. Споживання карієсогенного раціону зумовило виражені дисбіотичні зміни у слизовій оболонці ясен щурів: активність уреази зростала на 91,9%, тоді як активність лізоциму знижувалася на 33,3% порівняно з інтактними показниками (p<0,001). Це супроводжувалося підвищенням ступеня дисбіозу до 2,88±0,11 ум. од., що у 2,9 раза перевищувало значення інтактної групи. Застосування ЛПК на тлі КР забезпечувало утримання активності уреази (0,98±0,08 мккат/кг), лізоциму (127±8 од./кг) і ступеня дисбіозу (1,21±0,10 ум. од.) на рівнях, що не мали статистично значущих відмінностей від інтактних значень (p>0,05), при достовірних відмінностях від групи КР (p<0,001). Між активністю уреази та лізоциму встановлено тісний зворотний кореляційний зв’язок (r=-0,999; p<0,05). Висновки. Високосахарозна карієсогенна дієта призводить до розвитку дисбіозу слизової оболонки ясен, зростання активності уреази та зниження активності лізоциму, що свідчить про послаблення антимікробного захисту ротової порожнини. Комплексне застосування місцевих гелів у поєднанні із системними вітамінно-мінеральними препаратами ефективно коригує зазначені порушення та сприяє нормалізації мікробіоти й неспецифічного імунного захисту ясен щурів.

ВПЛИВ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФІЛАКТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ НА СТАН ТВЕРДИХ ТКАНИН ТА ПУЛЬПИ ЗУБІВ ЩУРІВ ЗА УМОВ КАРІЄСОГЕННОЇ ДІЄТИ ТА АЛІМЕНТАРНОГО ДЕФІЦИТУ ВІТАМІНУ D НА ТЛІ ДЕСТРУКЦІЇ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ЩЕЛЕП

І.В. Ніколаєнко — 2026-05-22

Незважаючи на цілу низку досліджень, єдиного погляду на оцінку стану пульпи зуба та періодонту при деструктивних формах періодонтиту на тлі порушення кісткового метаболізму поки що не існує. Вітамін D відіграє важливу роль в патогенезі таких широко поширених захворювань кісткової системи, як остеопороз та порушення репаративного остеогенезу. У зв’язку з цим вивчення ролі різних білків і пептидів у реалізації відповіді пульпи зуба та періодонту на різні патогенні виклики є особливо важливим для виявлення механізмів адаптації цих структур, як при запаленні, так і при впливі ятрогенних факторів. Розуміння цих механізмів може закласти основу розробки нових підходів до лікувально-профілактичних дій в стоматології. Мета даної роботи. Експериментальна оцінка на щурах змін твердих тканин та біохімічних показників пульпи зубів за умов карієсогенної дієти та аліментарного дефіциту вітаміну D на тлі деструкції кісткової тканини щелеп. Матеріали та методи дослідження. В експериментальних дослідженнях було використано 30 самців білих щурів лінії Wistar 4-х місячного віку. Тривалість експерименту – 33 доби. Було сформовано 3 групи по 10 тварин: інтактна – щури без хірургічних маніпуляцій і без введення препаратів, споживали повноцінний комбінований корм; патологія – травма ділянки нижньої щелепи в проекції коренів молярів та моделювання аліментарного гіповітамінозу D на тлі високосахарозної карієсогенної дієти; лікування – травма ділянки нижньої щелепи в проекції коренів молярів, введення лікувально- профілактичного комплексу на тлі моделювання аліментарного гіповітамінозу D із застосуванням високосахарозної карієсогенної дієти. До складу ЛПК введено Аквадетрим вітамін D3, «Остеовіт», гель «Муміє» та спрей «Фортеза». Травмування нижньої щелепи здійснювали в умовах віварію за допомогою портативної бормашинки та стерильного твердосплавного бору в умовах тіопенталового наркозу. Для дослідження впливу карієсогенних факторів на відновлення травмованої щелепи використали карієсогенну дієту М.С. Бугайової та С.А. Нікітіна у модифікації І.В. Ходакова та ін. Для подальших досліджень виділяли щелепи із зубами для підрахунку кількості та глибини каріозних порожнин; пульпу, у якій визначали активність кислої та лужної фосфатаз. Результати дослідження. Споживання щурами карієсогенного раціону за умов аліментарного дефіциту вітаміну D3 на тлі деструкції кісткової тканини сприяло розвитку каріозного процесу. Карієсуражуючий ефект в групі 2 в порівнянні з інтактною групою склав 86,6 ± 5,6. Застосування лікувально-профілактичного комплексу не змогло повністю загальмувати розвиток каріозного процесу у щурів, водночас надало виражений позитивний ефект на порушену активність фосфатаз пульпи. Мінералізуючий індекс пульпи знизився в 1,7 рази. Після застосування лікувально-профілактичного комплексу мінералізуючий індекс повернувся до показників інтактної груп; карієспрофілактичний ефект у тварин групи 3 склав 39,28 % (р1 < 0,001); отримано позитивний ефект на порушену активність фосфатаз пульпи. Висновки. В результаті експериментальних досліджень застосування ЛПК не змогло повністю загальмувати розвиток каріозного процесу у щурів. Водночас встановлено профілактичну дію ЛПК по відношенню до активності фосфатаз пульпи в заданих умовах

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ CAD/CAM-ТЕХНОЛОГІЙ ТА ТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ ВИГОТОВЛЕННЯ КОРОНОК

В.М. Халецька — 2026-05-22

Для ортопедичної стоматології принципове значення має досягнення балансу між цифровими та апробованими традиційними методами, що сприятиме підвищенню якості ортопедичного лікування й забезпеченню комфортності клінічного процесу як для лікаря, так і для пацієнта. Мета дослідження – порівняльне оцінювання ефективності CAD/CAM-технологій і традиційних методів виготовлення коронок з урахуванням точності крайового прилягання, механічних властивостей матеріалів, клінічної ефективності та довговічності ортопедичних реставрацій. Методи дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному порівняльному аналізі CAD/CAM-технологій і традиційних методів виготовлення коронок у межах інтегрованої моделі «матеріал – технологія – клінічний результат». Оцінювано фізико-механічні властивості стоматологічних матеріалів та технологічні параметри виробництва з урахуванням джерел похибок і варіабельності результатів. Результати. У дослідженні здійснено порівняльний аналіз CAD/CAM-технологій та традиційних підходів до виготовлення ортопедичних коронок із позицій матеріалознавства, технології та клінічної практики. Встановлено, що матеріали, які застосовують у CAD/ CAM-системах (діоксид цирконію, літій-дисилікат, гібридні кераміки), характеризуються стабільнішими й прогнозованішими механічними властивостями, що зумовлено стандартизованими умовами їхнього виробництва та однорідністю мікроструктури. Використання цифрових протоколів сприяє підвищенню точності й відтворюваності реставрацій, поліпшенню їхньої довговічності та раціоналізації клінічного робочого процесу. Водночас традиційні методи потребують ретельного технологічного контролю, проте зберігають доцільність у клінічних ситуаціях, що вимагають індивідуального підходу й розширених естетичних можливостей. Висновки. Узагальнення отриманих результатів дало змогу сформулювати практичні рекомендації щодо раціонального вибору технології виготовлення коронок з урахуванням клінічних умов, матеріалознавчих характеристик і рівня технологічного оснащення стоматологічної практики.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ОПЕРАТИВНО- ОРТОПЕДИЧНОГО МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ВИЛИЦЕОРБІТАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ

В.В. Парасочкіна — 2026-05-22

Метою дослідження стало підвищення ефективності лікування хворих з переломами скулоорбітального комплексу за рахунок розробки оперативно-ортопедичного методу репозиції кісткових фрагментів. Матеріали і методи. Під наглядом перебував 41 хворий з переломом вилицеорбітального комплексу, при лікуванні котрих використовували оперативно-ортопедичний метод з використанням запропонованого пристрою. Першим етапом було оперативне втручання. На другому етапі виконували репрзіцію кісткового відламку за допомогою пристрою. На третьому етапі проводили остаточну фіксацію репонованого кісткового відламку. Методика якої залежала від особливостей лінії перелому. Результати дослідження. Проводили репозицію кісткового відламка за допомогою розробленого пристрою при застарілих і направильно зрощених переломах вилице- орбітального комплекса. Пристрій використано при переломах по швах, крупнооскольчастих, дрібнооскольчастих. З цих ознак сформовано групи пацієнтов. Першим етапом лікування було оперативне втручання з метою ревізії верхньощелепного синуса, руйнування доступних сполучнотканинних спайок між кістковими фрагментами, здійснення спроби одномоментної репозиції. При невдалій спробі одномоментної репозиції через уламок тіла вилицевої кістки пропускали дротяну лігатуру і виводили її назовні. Цю лігатуру закріплювали у розробленому позаротовому репозиційно-фіксувальному пристрої, який фіксували на голові пацієнта. Пристрій надійно фіксується на голові паціента. Конструкція розробленого пристрою дозволяє здійснювати поетапну репозицію в усіх трьох площинах. Після етапу репозиції ми виконували остаточну фіксацію оперативним шляхом. В процесі лікування сформульовані показання для використання оперативно-ортопедичного методу при переломах вилицеорбітального комплекса. Висновки. Оперативно-ортопедичний метод лікування є незамінним при застарілих і неправильно зрощених переломах вилицеорбітального комплексу при невдалої спробі одномоментної репозиції. В таких випадках ми пропонуємо використання розробленого позаротового пристрою. Він надійно фіксується на голові пацієнта, дозволяє змінювати зусилля, яке прикладається. А також пристрій дозволяє змінювати рух відламку в необхідній площині. По закінченні етапу репозиції, ми рекомендуємо зафіксувати репонований відламок оперативним шляхом. Вибір методу остаточної фіксації залежить від типу перелому, його особливостей.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ СТРЕС-ФАКТОРІВ У РОТОВІЙ РІДИНІ ПАЦІЄНТІВ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНОЇ РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМУ НА ЗНІМНІ ПЛАСТИНКОВІ ПРОТЕЗИ

Е.Д. Діасамідзе — 2026-05-22

Мета дослідження: вивчити особливості порушення процесу адаптації до знімних пластинкових зубних протезів шляхом оцінки рівня особистісної та реактивної тривожності за методикою тесту Спілбергера–Ханіна та визначення рівня кортизолу в слині як біохімічного маркера стрес-реакції. Матеріали та методи. У 2024–2026 рр. обстежено 100 пацієнтів віком 60–75 років, які звернулися до стоматологічних закладів м. Харкова та кафедри ортодонтії, ортопедичної та хірургічної стоматології Харківського національного медичного університету. Основну групу становили 66 осіб із серцево-судинними захворюваннями, яких поділено на дві підгрупи: первинне протезування (n=33) та повторне протезування (n=33). Контрольну групу склали 34 пацієнти без серцево- судинної патології. Психоемоційний стан оцінювали за допомогою тесту Спілбергера–Ханіна. Рівень кортизолу слини визначали методом твердофазного імуноферментного аналізу (ІФА). Статистичну значущість приймали при p<0,05. Результати. У пацієнтів із серцево-судинною патологією при повторному протезуванні встановлено достовірно вищі показники ситуативної (45,09 ± 1,27 бала) та особистісної тривожності (53,39 ± 1,26 бала) порівняно з первинним протезуванням (34,82 ± 0,85 та 33,24 ± 1,01 бала відповідно; p<0,001). Рівень кортизолу слини також був найвищим у цій підгрупі (19,5 ± 0,73 нмоль/л), нижчим при первинному протезуванні у пацієнтів із серцево- судинною патологією (16,66 ± 0,89 нмоль/л) та найнижчим у контрольній групі (12,52 ± 0,64 нмоль/л). Виявлено зростання показників психоемоційного напруження та кортизолу від соматично здорових осіб до пацієнтів із супутньою патологією при повторному протезуванні. Висновки: психоемоційний стан є важливим чинником адаптації до знімних пластинкових протезів. У пацієнтів із серцево-судинною патологією встановлено достовірно вищі показники ситуативної та особистісної тривожності, особливо при повторному протезуванні (p<0,001). Зростання тривожності супроводжується підвищенням рівня кортизолу слини, що може слугувати прогностичним маркером адаптації до ортопедичних конструкцій

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ РЕСТАВРАЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГЕРХ: КЛІНІЧНА ОЦІНКА ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ОСНОВІ 36-МІСЯЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

М.М. Дорошенко — 2026-05-22

Мета дослідження. Визначити оптимальну стратегію ортопедичного лікування пацієнтів із гастро- езофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) шляхом оцінки клінічної ефективності сучасних реставраційних матеріалів та адгезивних систем упродовж 36 місяців спостереження. Матеріали і методи. Проведено ортопедичне лікування 98 пацієнтів із підтвердженим діагнозом ГЕРХ. Залежно від типу реставрацій пацієнтів розподілено на три підгрупи: підгрупа A – непрямі реставрації з дисилікату літію, підгрупа B – непрямі реставрації з діоксиду цирконію, підгрупа C – прямі наногібридні композитні реставрації. Загалом виготовлено та проаналізовано 351 реставрацію. Клінічну оцінку проводили через 6, 12, 24 та 36 місяців за критеріями збереження анатомічної форми, крайової адаптації, реакції ясен, відповідності кольору та наявності ускладнень. У дослідженні застосовували адгезиви на основі 10-MDP, багатокрокові адгезивні системи та самоадгезивні цементи. Результати. Найвищі показники клінічної стабільності через 36 місяців спостереження продемонстрували реставрації з діоксиду цирконію у поєднанні з адгезивами на основі 10-MDP: збереження анатомічної форми відзначалося у 97% випадків, адекватна реакція ясен – у 98,5%, відповідність кольору – у 100%. Реставрації з дисилікату літію характеризувалися високими естетичними показниками, однак у віддалені терміни спостереження відзначалася потреба в повторному поліруванні. Прямі композитні реставрації демонстрували нижчу стабільність із розвитком крайового фарбування та маргінальної негерметичності. Самоадгезивні цементи без додаткової адгезивної підготовки показали найнижчу клінічну ефективність. Висновки. Діоксид цирконію у поєднанні з адгезивами на основі 10-MDP є найбільш стабільним матеріалом для непрямих реставрацій у пацієнтів із ГЕРХ. Дисилікат літію може застосовуватися за умови регулярного клінічного контролю. Використання самоадгезивних цементів без адгезивної обробки та прямі композитні реставрації не рекомендовані через високу частоту ускладнень.

ЛАЗЕРИ В ПАРОДОНТОЛОГІЇ: МІНІМАЛЬНО ІНВАЗИВНИЙ ШЛЯХ ДО СТАБІЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Н.С. Алексєєнко — 2026-05-22

Мета роботи – визначити роль лазерів для досягнення стабільних результатів в пародонтології. Матеріали та методи. При проведенні систематичного аналізу в роботі було використано наукометричні бази даних «PubMed», «Scopus», «Web of Science», «SpringerLink», публікації відбирались за останні 10 років. Результати. Аналіз сучасних літературних даних показав, що лазерні технології це мініінвазивні методи лікування захворювань парадонту. При цьому їх ефективність залежать від типу лазерної системи А також, від довжини хвилі, параметрів випромінювання, способу інтеграції в лікувальний протокол та морфологічних особливостей пародонтальних тканин. Науковцями було показано, позитивні результати лікування встановлені при використанні ербієвих лазерів (Er:YAG та Er,Cr:YSGG). Вони допомагають зменшити глибину пародонтальних кишень, приріст клінічного прикріплення, зниження кровоточивості при зондуванні. Ці результати мають тривалій ефекту Для Er:YAG-лазерів встановлено збереження позитивного клінічного результату до 3–5 років. Er,Cr:YSGG-системи також продемонстрували позитивний ефект у безклапанній та малоінвазивній хірургії. Вони сприяли зменшенню глибини кишень та покращенню результатів лікування. Діодні та Nd:YAG лазери мають переважно допоміжний ефект. А саме, забезпечували кращий гемостаз, зменшення післяопераційної кровоточивості, коротко- та середньострокове покращення клінічних параметрів. Висновки. Стабільність клінічного ефекту при використанні лазерів у пародонтології визначається придатністю лазерної системи для конкретної клінічної ситуації. Найефективнішим малоінвазивним підходом у пародонтології є ербієві лазери. Які поєднують контрольовану санацію рани, обмеження хірургічної травми та триваліше збереження позитивних клінічних результатів

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ КИСЛОТНИХ НАПОЇВ НА РЕЗИСТЕНТНІСТЬ ЕМАЛІ ЗУБІВ

Н.В. Ватаманюк — 2026-05-22

Мета дослідження. Оцінити вплив кислотних напоїв на резистентність емалі зубів шляхом клінічного та експериментального дослідження, а також визначити взаємозв’язок між частотою їх вживання, станом твердих тканин зубів, рівнем гіперестезії та карієсрезистентністю. Методи дослідження. Досліджено вплив кислотних підсолоджених напоїв на стан твердих тканин зубів та резистентність емалі у молодих осіб. Обстежено 50 пацієнтів віком 18–25 років, які були розподілені на основну групу (33 особи, що регулярно вживають газовані підсолоджені напої) та групу порівняння (17 практично здорових осіб, які не вживають такі напої). Клінічне обстеження включало збір анамнезу, оцінку гігієнічного стану порожнини рота за індексом Федорова–Володкіної, визначення індексів карієсу (КПВ), використання критеріїв ICDAS II, а також оцінку гіперестезії зубів за індексами інтенсивності та розповсюдженості. Отримані дані дозволяють оцінити взаємозв’язок між тривалістю вживання кислотних напоїв та змінами резистентності емалі зубів, що має важливе значення для профілактики карієсу та некаріозних уражень твердих тканин зубів. Висновки: У роботі вперше проведено комплексну оцінку впливу регулярного вживання кислотних підсолоджених газованих напоїв на резистентність емалі зубів у осіб молодого віку. Встановлено особливості клінічних змін твердих тканин зубів залежно від тривалості споживання таких напоїв, зокрема їх зв’язок із розвитком початкових каріозних уражень, ерозій емалі та гіперестезії зубів. Уперше в досліджуваній вибірці молодих осіб проведено комплексне використання клінічних індексів (КПВ, ICDAS II, гігієнічного індексу Федорова–Володкіної) та індексів гіперестезії для оцінки змін резистентності емалі. Отримані результати розширюють уявлення про роль харчових кислотних факторів у розвитку демінералізаційних процесів твердих тканин зубів та можуть бути використані для вдосконалення профілактичних заходів, спрямованих на підвищення резистентності емалі

НАВЧАННЯ РАЦІОНАЛЬНІЙ ГІГІЄНІ ПОРОЖНИНИ РОТА ТА ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ СТОМАТОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ

Г.С. Вороніна — 2026-05-22

Підтримання якісної індивідуальної гігієни порожнини рота є невід’ємною частиною профілактики карієсу зубів та захворювань тканин пародонту. Мета дослідження. Провести аналіз показників гігієнічного стану порожнини рота, інтердентальної гігієни, стану пародонту та інтенсивності каріозного ураження зубів в осіб різного віку до та після навчання раціональній гігієні. Матеріали і методи дослідження. У дослідженні взяли участь 100 осіб віком від 18 до 44 років. Під час первинного стоматологічного обстеження у кожного пацієнта визначали гігієнічний стан порожнини рота за індексом OHI-S, рівень інтердентальної гігієни за індексом API, а також ступінь запалення ясен за індексом PMA та інтенсивність карієсу зубів за індексом КПВ. Після чого кожному пацієнту виконували професійну гігієну порожнини рота з подальшим підбором індивідуальних засобів догляду, навчання техніці чищення зубів та процедуру контрольованого чищення з корекцією навичок. Повторний огляд проводили через один місяць, під час якого визначали ті самі індекси. Результати. Під час проведення дослідження встановлено достовірне (p<0,05) покращення індексу гігієни OHI-S з 1,65±0,13 бала до 1,17±0,14 бала, а також зниження ступеня запалення ясен за індексом РМА з 39,5±2,5% до 32,1±2,2% (p<0,05). Водночас індекс інтердентальної гігієни АРІ продемонстрував недостовірну (p>0,05) динаміку змін, а його показники становили 62,5±2,7% до та 56,8±2,6% після навчання, відповідно. Індекс КПВ за період спостереження також залишався стабільним (8,6±0,7 та 8,7±0,7, p>0,05). Висновки. Навчання індивідуальній гігієні є ефективним методом покращення гігієнічного стану порожнини рота та профілактики запальних змін пародонту. Водночас саме очищення інтердентальних ділянок потребує індивідуального підходу, що слід враховувати при плануванні профілактичних програм для осіб різного віку.

ВПЛИВ МІКРОСТРУМІВ ВІД МЕТАЛЕВИХ ВКЛЮЧЕНЬ НА СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ ПОРОЖНИНИ РОТА

О.А. Глазунов — 2026-05-22

З урахуванням медичної та соціальної важливості проблеми побічного ефекту, пов’язаного з металевими включеннями в порожнині рота, проводяться інтен- сивні дослідження основних механізмів його пато- генезу. Однак, вплив гальванічних струмів на слизову оболонку ротової порожнини (СОПР) неоднозначний і залишається недостатньо з’ясованим. Доведено, що у 4-11 % випадків пацієнти з металевими протезами в ротовій порожнині скаржаться на дискомфорт, який іноді прогресує до непереносимості зубних проте- зів і найчастіше проявляється у вигляді суб’єктивних симптомів, таких як явища гальванозу, токсичний стоматит, алергічні реакції на металеві включення та загострення загальносоматичних захворювань. Мета даного дослідження. Виявлення залежності прояву мікротоків, на тлі різних видів металевих включень в порожнині рота та перебігу соматичних захворю- вань. Матеріал та метод дослідження. Під нашим спостереженням знаходилися 52 пацієнта, віком від 34 до 62 років які протягом 4 років звернулися за допомогою зі скаргами та симптомами, які дозволяли припустити наявність непереносимості металічних включень в порожнині рота електрогальваничної еті- ології. Серед обстежених були 34 жінки та 18 чолові- ків. Непереносимість металевих включень у пацієнтів встановлювали після проведення загально-клінічного обстеження, збору анамнезу, враховуючи суб’єктивну симптоматику: печію язика; «металевий» присмак у порожнині рота; зміни смаку (металевий, кислий, гіркий, солоний присмак); відчуття електричного струму; парестезії СОПР; зміна слиновиділення; скарги на дратівливість; порушення сну; погіршення загального самопочуття. Результати дослідження та їх обговорення. В більшості випадків (92,3 %) хворі скаржились на відчуття печії СОПР (найчастіше ‒ язика) та її сухість. В деяких випадках серед скарг від- значали – головний біль, біль у горлі, осиплість голосу, кровотечу ясен, порушення психогенного характеру (порушення сну, дратливість) та ін. Ускладнення та їх спектр у жінок відзначали частіше ніж у чоловіків. Патологічні явища були постійні у 16,7 % чоловіків та 35,3 % жінок. Інші хворі відзначали їх періодичність – при введенні металевих предметів до рота, під час прийому їжі та з ранку після сну. Висновки. Прове- дені клінічні дослідження дають підставу відзначити, що перед протезуванням слід більшої уваги приділяти профілактичним заходам направлених на мінімізацію ризику гальванічних зв’язків в ротовій порожнині пев- ного контингенту осіб: Хворим на загально соматичні захворювання: (захворювання шлунково-кишкового тракту, особливо з підвищеною кислотністю; алер- гічні стани; ендокринні та психогенні захворювання; грибкові ураження та ін.). Жінкам віком 45-55 років, в передклімактеричному та клімактеричному періоді; Особам, які відзначають дискомфорт при контакті з металами (вдома, на роботі, з індивідуальними при- красами); Пацієнтів, які відзначають дискомфорт в порожнині рота.

ВПЛИВ РЕЦЕПТОРНОГО АНТАГОНІСТА IL-1Β НА БІОХІМІЧНІ ТА ОКСИДАТИВНІ ПОКАЗНИКИ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНИМ ГЕНЕРАЛІЗОВАНИМ ПАРОДОНТИТІМ

О.О. Дмітрієва — 2026-05-22

Мета дослідження. Оцінити вплив рецепторного антагоніста інтерлейкіну-1β (анакінри) на показники нітроксидергічної системи, оксидативного стресу та ферментативної активності у пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом. Матеріали та методи дослідження. Проведено проспективне клінічне дослідження за участю 65 пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом та 30 осіб із інтактним пародонтом. Пацієнтів розподілено на дві групи: порівняльна (n=34) – базове лікування; основна (n=31) – базове лікування у поєднанні з місцевим застосуванням анакінри методом трансгінгівального електрофорезу. У сироватці крові до та після лікування визначали рівні MMP-2, iNOS, eNOS, нітротирозину, а також активність глутатіонредуктази (GR), глутатіонпероксидази (GPx), сукцинатдегідрогенази (SDH) та лактатдегідрогенази (LDH). Статистичний аналіз виконували із використанням t-критерію Стьюдента, рівень значущості – p<0,05. Результати. Включення рецепторного антагоніста IL-1β до комплексного лікування хронічного генералізованого пародонтиту забезпечує виражений модулюючий вплив на ключові патогенетичні механізми захворювання. Виявлено достовірне зниження рівня MMP-2 на 80,0 %, iNOS – на 58,1 %, нітротирозину – на 72,5 % на фоні підвищення eNOS у 3,1 раза та активації антиоксидантних ферментів (GR – у 1,9 рази, GPx – у 1,27 рази). Висновки. У пацієнтів із хронічним генералізованим пародонтитом виявлено системні біохімічні порушення, що включають активацію оксидативного та нітрозативного стресу, порушення нітроксидергічної системи та зниження антиоксидантного захисту. Застосування анакінри сприяє нормалізації цих показників, зменшенню запального процесу та відновленню метаболічного балансу. Отримані результати обґрунтовують доцільність використання антагоністів IL-1β як патогенетично спрямованого компонента комплексної терапії пародонтиту.

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА У ПАЦІЄНТІВ МОЛОДОГО ВІКУ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

М.А. Пасічник — 2026-05-22

Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати вплив захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ) на стан тканин пародонта. Матеріали і медоти дослілдення. У дослідженні взяли участь 45 осіб віком 18-23 роки, яких поділили на дві групи: основну групу склали 22 пацієнти із захворюваннями пародонта на тлі хронічного гастриту та гастродуоденіту, що знаходились на диспансерному огляді у лікаря-терапевта і отримували відповідну терапію, до групи порівняння увійшли 23 особи із патологією тканин пародонта, але без наявної супутньої соматичної патології. Обстеження проводили на базі Стоматологічного медичного центру ЛНМУ ім. Данила Галицького. Для оцінки гігієнічного стану порожнини рота використовували індекс гігієни Гріна – Вермільйона. Для визначення потреби в лікуванні захворювань пародонта застосовували індекс CPITN. Для оцінки вираженості запалення ясен визначали папілярно-маргінально-альвеолярний індекс – PМА та папілярний індекс кровоточивості РВІ. Статистичну обробку здійснювали за допомогою програми „GraphPad Prism 5”. Результати дослідження. У основній групі переважну більшість складають пацієнти з ГП поч.-І ст., у групі порівняння - особи із ХКГ. На другому місці у групі 1 – ХКГ, у групі 2- ГП поч.-І ст. ГП ІІ ст. вияв- лено у групі 1 -2 особи, у групі 2 -1 особа. У пацієнтів 1 групи показник індексу гігієни OHI-S був суттєво гіршим у 1,3 раза (р>0,05) від показника хворих 2 групи. Дані індексу РМА у пацієнтів основної групи були вірогідно вищими у 1,5 раза, від даних осіб групи порівняння. Результати визначення стану кровоточивості ясен перевищували показники групи соматично здорових пацієнтів у 1,3 раза. Показники індексу CPITN пацієнтів 1 групи суттєво різнилися з показниками осіб 2 групи у 1,2 раза. Висновки. Проведені нами дослідження вказують на те, що пацієнти із патологією ШКТ, безсумнівно, мають значно виражену тяжкість перебігу захворювань пародонта, що спровоковане негативним впливом соматичної патології. Результати індексної оцінки стану гігієни порожнини рота і стану пародонта у осіб із захворюваннями ШКТ вірогідно гірші від показників пацієнтів, які не страждають супутніми соматичними захворюваннями

ПОРІВНЯННЯ ТОЧНОСТІ ЦИФРОВИХ ТА АПАРАТНИХ МЕТОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ КОЛЬОРУ ЗУБІВ

М.М. Прокопенко — 2026-05-22

Мета дослідження. Метою дослідження було порів- няння точності цифрових та апаратних методів визначення кольору зубів у клінічних умовах з ураху- ванням впливу різних типів освітлення та параметрів цифрової обробки зображень, а також оцінка можли- вості їх комбінованого використання для підвищення відтворюваності результатів. Матеріали та методи дослідження. У дослідженні взяли участь 60 пацієн- тів віком від 17 до 55 років, розподілених на три групи по 20 осіб залежно від методу первинного визначення кольору. У першій групі використовували колориметр CM-200S, у другій – інтраоральний 3D-сканер Shining 3D, у третій – проводили паралельні вимірювання обома методами. Загалом виконано 120 фотосесій за різних умов освітлення (природне денне, холодне та тепле штучне, стоматологічна лампа, фотосвітло). Для аналізу кольору застосовано простір CIELAB із розрахунком параметрів L*, a*, b* та показників ΔE (CIE76 і CIEDE2000). Обробку цифрових зображень здійснювали з використанням програмного забезпе- чення darktable та CloudCompare. Для стандартизації аналізу розроблено авторський програмний застосу- нок Lab GUI, який забезпечує інтерактивний вибір зон інтересу та автоматизований розрахунок колірних показників. Статистичну оцінку проводили шляхом визначення середніх значень ΔE та аналізу варіабель- ності параметрів за різних умов освітлення. Наукова новизна. Уперше здійснено комплексне порівняння апаратних (колориметрія, 3D-сканування) та цифро- вих фотометричних методів із одночасною оцінкою впливу спектральних характеристик та інтенсив- ності освітлення на результати визначення кольору зубів. Запропоновано алгоритм комбінованого під- ходу до shade matching із використанням програмного застосунку Lab GUI як інструмента стандартизації аналізу та мінімізації суб’єктивного впливу опера- тора. Отримані дані демонструють практичну екві- валентність апаратних методів (ΔE = 0,25) та визна- чають межі клінічно допустимих відхилень цифрових показників залежно від типу освітлення. Висновки. Колориметр та інтраоральний 3D-сканер продемон- стрували високу узгодженість результатів і можуть розглядатися як надійні джерела еталонних кольо- рових характеристик. Цифровий аналіз фотографій є чутливим до умов освітлення: найточніші резуль- тати отримано за нейтрального денного світла, тоді як теплі, холодні та комбіновані джерела спри- чиняють систематичні зсуви параметрів a* та b* і зростання ΔE. Оптимальним є комбінований підхід із використанням апаратних методів як еталонних та цифрових – як клінічно гнучкого інструменту за умови суворої стандартизації умов зйомки та обробки

УРАЖЕНІСТЬ КАРІЄСОМ ТИМЧАСОВИХ ЗУБІВ У ДІТЕЙ 5-6 РОКІВ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Н.І. Боднарук — 2026-05-22

Поширеність карієсу зубів у світі залишається висо- кою і за даними ВООЗ є глобальною проблемою сучас- ної стоматології. Особливого занепокоєння потребує питання зростання раннього дитячого карієсу у світі, та в Україні, зокрема. У світі поширеність раннього дитячого карієсу коливається в межах – від 22 % до 95 % при інтенсивності від 2,34 зуба до 6,6 зуба; в Україні – від 34 % до 95,7 % при інтенсивності карі- озного ураження від 1,3 зуба до 14,7 зуба. Доведено, що у дітей із хронічними соматичними захворюваннями ураженість зубів карієсом є вищою, тому вивчення механізмів розвитку карієсу тимчасових зубів у дітей з патологією ОРА залишається актуальною. Мета дослідження. Оцінити стан твердих тканин зубів у дітей 5-6 років із порушеннями опорно-рухового апа- рату. Матеріали і методи. Обстежено 345 дітей віком 5-6 років: основна група – 285 осіб із порушеннями ОРА та 60 соматично-здорових дітей (група порівняння). Діти відвідували заклади дошкільної освіти, на базі яких були спеціалізовані групи для дітей з порушеннями ОРА. Характер порушень ОРА оцінювали за витягами з протоколів діагностичних засідань Львівської місь- кої психолого-медико-педагогічної консультації та за результатами огляду дітей лікарем-ортопедом. Серед осіб з порушеннями ОРА у 103 (33,05 %) діагностовано плоскостопість, у 88 (30,81 %) – порушення постави та у 94 (36,14 %) – поєднану патологію. Батьки дітей надали інформовану згоду на участь у проведенні дослі- джень відповідно до етичних принципів та положень Гельсінської Декларації Всесвітньої медичної асоці- ації з біомедичних досліджень (Сеул, 2008 р.). Визна- чали поширеність карієсу у %, інтенсивність карієсу тимчасових зубів «кп», Significant Index of Caries (SIC) та оцінювали різницю між індексами SIC та «кп». Результати дослідження опрацьовані статистично із використанням критерію Стьюдента. Наукова новизна. Виявлено вищу поширеність карієсу тимча- сових зубів у дітей віком 5-6 років з порушеннями ОРА, ніж у соматично-здорових дітей (89,28±1,79 % проти 76,67±3,25 %, р˂0,001), при інтенсивності карієсу 7,27±0,46 зуба та 5,30±0,24 зуба, відповідно, (р˂0,001). Найнижча поширеність карієсу спостерігалася у дітей з плоскостопістю (82,64±3,29 %), незна- чно вища – серед дітей з порушенням постави (87,20±4,22 %) та найвища (100 %) – у дітей з поєд- наною патологією. Інтенсивність карієсу тимчасових зубів була найвищою у дітей при поєднаній патології (7,72±0,35 зуба), дещо нижчою у дітей при порушенні постави – 6,57±0,42 зуба (р˂0,05) та при плоскосто- пості – 6,39±0,31 зуба (р˂0,05). У дітей з порушен- нями ОРА індекс SIC був вищим, ніж у соматично- здорових дітей (11,45±0,24 зуба проти 9,13±0,54 зуба (р˂0,01)). Різниця між значеннями індексів «кп» та SIC у дітей основної групи склала +57,50 %, а у дітей групи порівняння +72,26 %. Як у дітей із патологією ОРА, так і у соматично-здорових дітей найбільшу частку у структурі індексу «кп» склали неліковані карі- озні зуби (81,73±1,02 % та 72,76±3,20 %, відповідно, (р˂0,01). Значно меншу частку у структурі «кп» обох груп дітей склала частка запломбованих зубів, проте, у дітей соматично-здорових їх кількість достовірно більша (24,02±2,15 % до 14,41±0,75 %, (р˂0,001). Частка передчасно видалених тимчасових зубів у обох групах дітей була найменшою. Висновки. Встановлено вищу ураженість карієсом тимчасових зубів у дітей з патологiєю ОРА, ніж у соматично-здорових дітей. У структурі «кп» виявлено меншу частку запломбова- них зубів у порівнянні з нелікованими каріозними зубами, як у дітей з патологією ОРА, так і у дітей соматично- здорових, що свідчить про недостатній рівень надання лікувально-профілактичної допомоги дітям. Отже, отримані дані потребують подальшого комплексного дослідження з метою розробки лікувально-профілак- тичного комплексу та покращення надання своєчасної кваліфікованої стоматологічної допомоги дітям

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОРФОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ГНАТИЧНИХ ВІДДІЛІВ ОБЛИЧЧЯ З УРАХУВАННЯМ ОРІЄНТИРІВ ВИМІРЮВАННЯ НА М’ЯКОТКАНИННОМУ ТА КІСТКОВОМУ РІВНЯХ ЗА ДАНИМИ КОМП’ЮТЕРНОЇ ТОМОГРАФІЇ

І.А. Глушко — 2026-05-22

Мета дослідження. У статті представлено результати порівняльного аналізу морфометричних параметрів гнатичних відділів обличчя, визначених за орієнтирами як на рівні м’яких тканин, так і кісткових структур черепа. Дослідження базується на даних конусно-променевої комп’ютерної томографії, що дозволило отримати високоточні тривимірні зображення та провести детальні вимірювання краніофаціальних структур. Матеріали та методи. У ході аналізу встановлено, що діагональні параметри верхнього відділу обличчя, визначені за м’якотканинними орієнтирами (відстань між точками t–sn), достовірно відрізняються від відповідних показників, отриманих на кістковому рівні (між точками St–A). Середня різниця між цими величинами становить 15,91±0,52 мм, що свідчить про значний вплив товщини та індивідуальних особливостей м’яких тканин на результати вимірювань. Результати дослідження. Крім того, виявлено статистично значущу різницю (p=0,001) між широтними параметрами зовнішнього носа та грушоподібного отвору, яка перевищує 11,25±0,83 мм. Отримані результати підтверджують наявність суттєвих розбіжностей між показниками, визначеними за різними анатомічними орієнтирами, що необхідно враховувати під час діагностики та планування ортодонтичного лікування. Встановлено, що ці розбіжності, ймовірно, обумовлені варіабельністю будови м’яких тканин у ділянках розташування реперних точок, а також їхньою товщиною та еластичністю. Це підкреслює важливість диференційованого підходу до інтерпретації морфометричних даних. Висновок. З огляду на отримані результати, для підвищення точності краніофаціальної діагностики та мінімізації похибок вимірювань доцільно надавати перевагу кістковим орієнтирам, особливо при аналізі даних комп’ютерної томографії. Використання саме кісткових структур як базових точок дозволяє підвищити об’єктивність оцінки та покращити якість планування ортодонтичного втручання

БІОМЕХАНІЧНА СТАБІЛЬНІСТЬ ОРТОДОНТИЧНИХ МІНІ-ІМПЛАНТАТІВ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ОЦІНКА В УМОВАХ КВАЗІСТАТИЧНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ПІД КУТОМ 90 ГРАДУСІВ

Л.Г. Грива — 2026-05-22

У сучасній ортодонтії міні-імпланти широко використовуються як надійний засіб скелетного анкоражу, що дозволяє ефективно контролювати переміщення зубів. Водночас їх біомеханічні властивості, зокрема поведінка під навантаженням та стабільність у кістковій тканині, залишаються недостатньо вивченими. Особливе значення має визначення граничних навантажень і жорсткості системи «міні-імплантат – кісткова тканина», що безпосередньо впливає на клінічну ефективність лікування. Мета дослідження. Метою випробування було визначення граничного навантаження на вирив та жорсткості з’єднання «мініімплантат – модель кісткової тканини» для серії ортодонтичних міні імплантів при квазістатичному навантаженні за умови їх встановлення під кутом 90° до напрямку прикладення сили. Матеріал та метод дослідження. Об’єктами дослідження були п’ять зразків ортодонтичних міні-імплантів різної конструкції (№1–№5), виготовлених із титанового сплаву Ti–6Al–4V методом механічної обробки. Для моделювання механічних властивостей губчастої кісткової тканини кожен міні імплантат встановлювали в епоксидну смолу. Імплант фіксували в матриці таким чином, щоб вісь імплантату утворювала кут 90° з напрямком прикладення навантаження. Після полімеризації епоксидної смоли формували зразки у вигляді блоків розмірами приблизно 20–25 мм у поперечному перерізі та 25–30 мм по висоті, у яких міні- імплантат був жорстко закріплений під заданим кутом. Випробування проводили на універсальній випробувальній машині TIRATEST-2151 з максимальним навантаженням 5 кН. Навантаження прикладалося до головки мініімплантату за допомогою металевого дроту та спеціального захвату. Епоксидний блок установлювали на нижню опору випробувальної машини. Висновки. Встановлено, що отримані діаграми «сила – переміщення» (F–δ) не повною мірою відображають реальну поведінку системи через складний характер навантаження, тому визначення моменту руйнування доцільно здійснювати за результатами візуального аналізу. Лінійну частину діаграми можна використовувати для визначення жорсткості системи. Встановлено, що жорсткість системи «міні імплантат – модель кісткової тканини» варіюється в межах від 13,04 до 24,19 Н/мм залежно від конструкції імплантату. Найбільша жорсткість зафіксована у 3 зразка – 24,19 Н/мм

ОСОБЛИВОСТІ КРАНІО- МАНДИБУЛЯРНОГО КОМПЛЕКСУ У ОРТОДОНТИЧНИХ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПОРУШЕННЯМ ПОСТУРАЛЬНОГО БАЛАНСУ

М.С. Дрогомирецька — 2026-05-22

дослідження. Вивчити клінічні та функціональні особливості краніо-мандибулярного комплексу у ортодонтичних пацієнтів із порушенням постурального балансу, а також оцінити взаємозв’язок між типом прикусу, рухами нижньої щелепи, асиметрією м’язової активності та показниками статичної та динамічної постури. Методи дослідження. Проведено проспективне когортне дослідження за методом паралельних груп за участю 220 пацієнтів віком 9–18 років, розподілених на групи залежно від типу прикусу: дистальна оклюзія Class II/1 (n=80), Class II/2 (n=64) та мезіальна оклюзія Class III (n=56). Контрольну групу становили здорові діти без патології прикусу та порушень постури (n=50). Обстеження включало оцінку рухів нижньої щелепи (відкриття, бічні та протрузійні рухи), симетрії та асиметрії бічних рухів, поверхневу електроміографію жувальних і шийних м’язів, а також аналіз постурального балансу за допомогою стабілоплатформи Zebris (статичні та динамічні показники, коливання центру маси, нахил голови, розподіл навантаження стоп). Статистична обробка включала розрахунок середніх значень та стандартного відхилення, t-тест або U-тест Манна–Уітні, кореляційний аналіз взаємозв’язку параметрів прикусу, рухів нижньої щелепи та постури. Наукова новизна. Вперше проведено комплексну оцінку краніо-мандибулярного комплексу у ортодонтичних пацієнтів із порушенням постурального балансу, що дозволило виявити вікові та функціональні особливості адаптації нижньої щелепи та м’язового апарату, а також взаємозв’язок між типом прикусу і порушеннями стабільності тулуба і голови. Досліджено вплив морфологічних аномалій прикусу на асиметрію бічних рухів, перевантаження жувальних м’язів та компенсаторні механізми постуральної регуляції. Висновки. Результати показали, що пацієнти з Class II/2 та Class III мають знижені показники амплітуди бічних і протрузійних рухів нижньої щелепи, більшу асиметрію рухів та підвищену активність жувальних м’язів, що свідчить про функціональні порушення СНЩС. У той же час спостерігається значне порушення постурального балансу: збільшені коливання центру маси, нахил голови та знижена динамічна стабільність тулуба, особливо у пацієнтів із мезіальною оклюзією Class III. Дані підтверджують взаємозв’язок морфофункціональних особливостей прикусу з порушеннями постури та компенсаторними адаптаціями м’язово-суглобового апарату, що має важливе значення для диференційованого ортодонтичного планування та комплексної оцінки стану краніо-мандибулярного комплексу

ВПЛИВ ЗНІМНОЇ ТА НЕЗНІМНОЇ ОРТОДОНТИЧНОЇ АПАРАТУРИ НА МІКРОБІОЦЕНОЗ ПОРОЖНИНИ РОТА, СТАН ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ ТА ТКАНИН ПАРОДОНТУ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

І.В. Ковач — 2026-05-22

Зубощелепні аномалії (ЗЩА) займають провідне місце в структурі стоматологічної патології дітей та підлітків, охоплюючи від 50% до 70% популяції. Попри значне поширення, ефективність наявних лікувально-профілактичних заходів залишається недостатньою, що підтверджується високими показниками карієсу та захворювань пародонту в цієї категорії пацієнтів. Особливу наукову та практичну увагу привертає вплив ортодонтичного лікування на мікроекологію порожнини рота. Встановлено, що використання як знімних, так і незнімних апаратів суттєво трансформує біоценоз, створюючи умови для швидкого формування мікробної біоплівки. Мета дослідження. Оцінити вплив знімної та незнімної ортодонтичної апаратури на мікробіоценоз порожнини рота, стан твердих тканин зубів та тканин пародонту у дітей і підлітків. Матеріали і методи дослідження. Проведено клініко-мікробіологічне дослідження серед дітей та підлітків віком 10–16 років, які проходили ортодонтичне лікування. Пацієнти були розподілені на дві групи: зі знімною (пластинкові апарати, трейнер-системи) та незнімною (брекет-системи) апаратурою. Оцінювалися гігієнічний індекс (OHI-S), індекс кровоточивості ясен (PBI), стан твердих тканин зубів, рівень Streptococcus mutans у слині та нальоті. Дослідження проводили у динаміці: до початку лікування, через 2, 4 та 8 тижнів. Для мікробіологічного дослідження використовували методи кількісного посіву та ідентифікації мікроорганізмів. Результати дослідження. Гігієнічний стан: Використання незнімних конструкцій призводить до критичного погіршення гігієни. Індекс зубного нальоту в групі з брекет-системами зріс з 1,2 ± 0,2 до 2,5 ± 0,4 за 8 тижнів ($p < 0,05$), тоді як при використанні знімних апаратів динаміка була помірною (до 1,5 ± 0,3). Мікробіологічні показники: У пацієнтів із брекет-системами спостерігався стрімкий приріст рівня Streptococcus mutans — з 0,9 ± 0,2×10³ до 4,2 ± 0,9×10³ КУО/мл, що в 2,5 рази перевищує показники групи зі знімною апаратурою. Запальні процеси: Рівень захворюваності на катаральний гінгівіт у групі з незнімними системами зріс у 5,5 рази (з 6 до 33 осіб), що корелює з накопиченням нальоту та мікробною колонізацією. Висновки. Отримані дані підкреслюють необхідність розробки індивідуалізованих стратегій профілактики та посиленого гігієнічного контролю, особливо при застосуванні незнімної ортодонтичної техніки, що потребує тісної міждисциплінарної взаємодії ортодонта та гігієніста.

ЗМІНИ АНТРОПОМЕТРИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЗУБНИХ РЯДІВ У ДІТЕЙ ІЗ ВІДКРИТИМ ПРИКУСОМ, УСКЛАДНЕНИМ АНАТОМО- ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ЯЗИКА, У ПРОЦЕСІ ОРТОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ

А.О. Мельник — 2026-05-22

Прогнозування місця для непрорізаних постійних зубів, установлення показань до розширення чи звуження зубних рядів, а також змін зубоальвеолярних дуг внаслідок дії апаратів – є важливою частиною ортодонтичної антропометричної діагностики. Мета дослідження. Установити зміни трансверзальних та сагітальних антропометричних показників зубних рядів дітей із відкритим прикусом, ускладненим анатомофункціональними порушеннями язика, у процесі ортодонтичного лікування. Матеріали і методи дослідження. Предметом наукового інтересу були зміни антропометричних показників зубних рядів дітей із відкритим прикусом (n=26), ускладненим анатомо-функціональними порушеннями язика, у процесі ортодонтичного лікування. Використовували знімні двощелепні ортодонтичні апарати Фліса П.С.-Циж О.О.-Філоненка В.В., верхньощелепні апарати Mew з оклюзійними накладки та захисною решіткою для язика та незнімні верхньощелепні апарати Marco Rosa / Haas. Трансверзальні та сагітальні розміри зубних рядів визначали шляхом вимірювання відстаней між стандартизованими анатомічними орієнтирами. Результати та їх обговорення. Трансверзальні розміри верхнього зубного ряду достовірно збільшилися, а саме: міжіклова ширина (МІШ) зросла в середньому на 4,1±1,4 мм (95% ДІ 3,5–4,7) при статистичній значущості p<0,0001, а міжмолярна ширина (ММШ) – на 3,2±1,0 мм (95% ДІ 2,8–3,6) при p<0,0001. Водночас сагітальний розмір зубного ряду (Sag) у середньому зменшився на 0,4±0,9 мм (95% ДІ −0,8 – −0,04) при p=0,0151. Показник Front Gingiva (FG) збільшився в середньому на 0,8±0,7 мм (95% ДІ 0,5–1,1) при p<0,0001, що відображає помірне, але спрямоване зростання ширини на альвеолярному рівні. Розміри нижнього зубного ряду зазнали незначних змін, а саме: МІШ зросла в середньому на 1,5±1,4 мм (95% ДІ 0,9–2,1) при p=0,0002, ММШ – на 1,1±1,1 мм (95% ДІ 0,7–1,5) при p=0,0002, FG – на 0,2±0,5 мм (95% ДІ 0,0–0,4) при p=0,0178, Sag – на 0,3±0,4 мм (95% ДІ 0,1–0,5) при p=0,0060. Тип застосованої ортодонтичної апаратури асоціюється з різною вираженістю змін, насамперед у трансверзальних параметрах верхньої щелепи. Висновки. Результати лікування засвідчують статистично значущі зміни всіх оцінених параметрів із більш вираженим ефектом трансверзального розширення верхнього зубного ряду у ділянках ікол та молярів. Сагітальні зміни були меншими і залежали від початкового протрузійного чи ретрузійного положення фронтальних зубів. Різниця вираженості змін на зубному рівні верхньої щелепи була більш значущою при використанні незнімних апаратів